Ҳар рӯз яке зи дар дарояд, ки манам

ruboiyot

Аз рубоиёти Ҳаким Умари Хайём
(Виройиши Абдуҳамид Тағоев)

Ҳар рӯз яке зи дар дарояд, ки манам,
Бо неъмату бо симу зар ояд, ки манам.
Чун кораки ӯ низом гирад чанде,
Ногаҳ аҷал аз камин барояд, ки манам.

Дигаргунаҳо:

Ҳарчанд яке зи дар дарояд, ки манам,
Бо неъмату бо симу зар ояд, ки манам.
Чун кораки ӯ низом гирад рӯзе,
Ногаҳ аҷал аз камин дарояд, ки: манам!

Ҳар якчанде яке барояд, ки манам,
Бо неъмату бо симу зар ояд, ки манам.
Чун кораки ӯ низом гирад рӯзе,
Ногаҳ аҷал аз камин дарояд, ки манам.

Баргардонҳо:

Порой кто-нибудь идет напролом и нагло кричит: — это я!
Богатством кичится, звенит серебром и златом, блестя, — это я!
Но только делишки настроит на лад — и знатен, глядишь, и богат,
Как из засады поднимется смерть и говорит: — это я!

(Владимир Державин)

Тот усердствует слишком, кричит: «Это ‒ я!»
В кошельке золотишком бренчит: «Это ‒ я!»
Но едва лишь успеет наладить делишки —
Смерть в окно к хвастунишке стучит: «Это ‒ я!»

(Герман Плисецкий)

Порою некто гордо мечет взгляды: «Это - я!»
Украсит золотом свои наряды: «Это - я!»
Но лишь пойдут на лад его делишки,
Внезапно смерть выходит из засады: «Это - я!»

(Николай Стрижков)

Порою человек вперед выходит: «Это ‒ я!»
Богат, не ведая забот, выходит: «Это ‒ я!»
Его дела идут на лад, но вот проходят дни,
Вдруг смерти настает черед; выходит: «Это ‒ я!»

(?)

Бо дӯстонатон баҳам бинед: